"Я зрозумів, що потрапив в пекло": морпіх провів 29 місяців в російському полоні та поділився важкими спогадами

25-річний Олександр Музика, родом з Херсонщини, боєць 36-ї бригади морської піхоти, провів 29 місяців у російському полоні.

Військовий поділився у сюжеті Суспільного спогадами про полон та пережите.

За словами Олександра, коли почалася повномасштабна війна, він і його побратими потрапили в оточення російських військ поблизу Маріуполя. Морпіхи відчайдушно відбивали масовану атаку, і врешті-решт їм довелося сховатися на території металургійного комбінату імені Ілліча. Там, на заводі, українські військові почали розробляти план прориву на Запоріжжя.

"Щодня ворожий танк "гасив" наші позиції, розбирав хати "під нуль", щоб нам не було де закріпитися. Вони безпілотниками бачили, де ми є і накривали артилерією. На заводі Ілліча наші командири почали створювати план прориву на Запоріжжя", — пригадує Олександр.

Однак, попри ці труднощі, групі вдалося прорватися через два кільця оточення і дістатися до селища Старий Крим, що знаходиться всього за 7 кілометрів.

Втомлені від голоду та безсоння, українські військові вирішили перепочити в одному з приватних будинків. Однак їх вже чекали. Виявилося, що російський безпілотник відстежував їхні пересування, і через кілька хвилин групу оточили знову.

Здаючись в полон, українські військові йшли через поле з піднятими руками, розуміючи, що їх тримають під прицілом ворога. Спершу їх перевезли на Сартану, потім у російський Ростов, а звідти літаком — до різних виправних установ росії.

Олександр опинився в Костромській області, у місті Галич, де почалося справжнє пекло. Він згадує, як кожен день супроводжувався побоями і голодом.

"Нам давали лише ложку-дві каші чи картоплі", — говорить він. Крім фізичних катувань, росіяни чинили психологічний тиск: змушували співати російський гімн, і кожного ранку о 6-й годині всі в'язні повинні були голосно виконувати його.

"Нас повезли у Костромську область, місто Галич. Там я зрозумів, що потрапив в пекло. Кожен день були побої та мордування голодом. З їжі нам давали ложку-дві каші чи картоплі. Окрім побоїв та мордувань голодом, росіяни чинили постійний психологічний тиск та використовували різні методи катувань", — додає Олександр.

Усім роздали папірці зі словами російського гімну і заставляли щоранку о 6-й годині голосно його співати. Розмовляти можна було лише російською мовою.

"Нам постійно вмикали ультразвук та били струмом, розряджали об нас електрошокери. Було в них щоденне планове побиття з 8-ї ранку. Починалася перевірка і вони кожну камеру лупцювали. Десантників та морпіхів забивали з особливою жорстокістю", — каже морпіх.

Додому Олександр вирушав із великими сумнівами, адже неодноразово росіяни використовували подібні маневри, щоб вводити українських полонених в оману і морально добивати їх. Він до останнього не вірив, що його звільнення справжнє.

Вже коли він опинився на підконтрольній Україні території і побачив синьо-жовті прапори, а попереду стояли його мама, дружина та донька, Олександр зрозумів — він нарешті повернувся додому. Найбільшим шоком для нього стало те, що його кохана дівчина, попри всі труднощі, все ж таки його дочекалася. Він не міг повірити, що після двох з половиною років розлуки вона залишилася йому вірною.

Останні новини України:

Перехожа випадково викрила шпигуна рф: він виявився не простою особою.

Авто з військовим злетіло у повітря: четверо українців скоїли злочини проти ЗСУ, розкрито деталі.

Причетні депутати, працівники ТЦК і не тільки: викрито низку корупційних схем, подробиці від СБУ.